У статті здійснено аналіз становища на українських землях наприкінці 1930-х рр., коли зросло міжнародне значення українського питання, а центр західноукраїнського національного життя перемістився до Закарпаття, яке за певних застережень потрапило в центр європейської політики. З’ясовано, що свої інтереси щодо використання українського питання мали не лише держави, на теренах яких мешкали українці, але й інші, зокрема Німеччина, де до влади прийшла нацистська партія на чолі з А. Гітлером. Використовуючи широке коло архівних джерел і літератури, автор доводить, що гітлерівський режим, переслідуючи свої далекосяжні загарбницькі плани, вміло використовував українське питання як важливий чинник у відносинах з державами Заходу, СРСР, Чехословаччиною, Угорщиною, Польщею та ін. На кожній стадії швидкоплинних змін Гітлер вдало розігрував певні комбінації. Фактично потураючи захопленню Карпатської України Угорщиною, Берлін досягав трьох важливих для нього тактичних цілей: міцніше прив’язував Будапешт до антикомуністичного пакту; забезпечував нейтралітет Польщі на короткий час; заспокоював СРСР, певною мірою створюючи передумови для подальшого німецько-радянського зближення. При цьому Гітлер досягав своїх тактичних цілей та прагнув до реалізації стратегічної мети, наближаючи час розв’язання Другої світової війни.